Вінчання за звичаєм предків
Вінчання християни запозичили з Рідновір'я, бо ці обряди вироблені народом протягом цілих тисячоліть.
Хіба що вінки з живих рослин замінили металевими коронами, а молитви взяли з біблії — святого письма християнських конфесій.
Зважаючи на нісенітниці цього "святого" письма, яке читається в церквах, можемо впевнено стверджувати, що такими ж є і "священні узи", які церква накладає на своїх нерозумних сповідників.
Обхід навколо вівтаря попи здійснюють проти Сонця. Спитайте когось із обвінчаних у християнській церкві, чи пам'ятають вони, про що читав піп, і чи знають вони, що означає сам ритуал?
Переважна більшість перебувають у якомусь напівсонному стані, і, як під гіпнозом, тупо виконують цей заупокійний чин, чекаючи, коли ж усе те неприродне дійство скінчиться.
Але світогляд наших сучасників, до недавнього часу обмежений біблійними догмами, нині вивільняється для цілісного сприйняття світу і життя як гармонії єдності людини з Богом — космічним Творцем роду земного.
Сьогодні вільна українська дівчина з вищою освітою вже не хоче чути на своєму вінчанні слова християнського представника:
«Нехай поблагословить тебе Господь із Сіону, — і ти бачитимеш добро Єрусалиму по всі дні свойого життя».
Не хоче чути з вуст чорноризиого попа розповідь про сотворення жінки з Адамового ребра та настанови «жінка нехай боїться чоловіка свого»;
не хоче, щоб її благословляли так, як «Господь поблагословив Авраама й Сарру Ісаака і Ревеку, Мойсея і Сепфору...».
Не хоче бути «величною, як Сарра», якою так вправно торгував її власний чоловік-сутенер Авраам, і котра, все життя будучи безплідною, спонукала свого чоловіка до статевого життя з рабинею-єгиптянкою, а тоді хотіла відібрати в неї дитину.
Сарра ж народила лише в 90 років і сама бідкалась: «Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, буде сміятися з мене» (Біблія, 1 М.: 16, 21;).
Християнський "чин вінчання " наповнений юдейським змістом і суперечить Життю!
Тож чи є цьому посміховиську якась нормальна національна альтернатива? — запитають молоді українці, які вже отямилися від біблійного дурману.
Так, є! Це рідний обряд за Звичаєм наших Предків.
Сповідники Української Рідної Віри вінчаються біля священних дерев. Дерево Життя символізує початок Світу і народження нової родини.
Обряд вінчання біля Дерева Життя ніби повертає молодих до початку Творення Всесвіту, де молодий ототожнюється зі Сварогом, а молода - з Матінкою Землею. Так, в обрядодії вінчання Боги відновлюють Творіння, щоразу повторюючи появу першої пари людей із Дерева Життя, які в шлюбному союзі народжують свій плід — людське дитя, яке водночас є дитям Бога.
Так підтверджується Божественне походження народу, і таким є священне значення обряду вінчання в Рідній Вірі.
Люди в біблії не знаходять любові до України.
Та, як кажуть язичники-рідновіри, нема розчарування — є пізнання.
Молоді, вбрані в національний український одяг, перед вінчанням моляться до Богів — Рода і Рожаниць.
Щоб Боги благословили їхній шлюб, складають пожертву. виливаючи священний напій, що зветься медом, і посипаючи зерно на жертовник наших Предків.
Свароже-Роде наш красний!
Дай нам приручитися
до Твого Вічного Живця,
що витікає влітку від джерела Твого,
а взимку ніколи не замерзає!
Дай, Боже, щоб наш шлюб
був добрим і любовним,
пошли нам діточок гарних,
здорових і щасливих
на добро і щастя
народові нашому українському!
Матінка Лада!
Хранителька Роду,
Всеплодюча і любляча Предкине!
Будь з нами поруч есе наше земне життя!
Хай Твоя материнська сила і ласка
огорне нашу родину
і захистить нас від всякого зла!
Молоді обходять навколо жертовника, кладуть квіти, підходять також до статуй Богів, які стоять навколо музею, кланяються до кожного, складаючи свої молитви. У цей час біля священної Липи відбуваються вінкоплетини.
Одружені жінки виплітають два вінки: для молодої - з квітів і калини, для молодого - з дубового листя. Починаються вінкоплетини урочистим зачином:
Зійди, Дажбоже, з Неба,
бо нам тебе завжди треба —
віноньки зачинати,
щастечком укладати!
Стули, Боже, з Неба!
Ти нам завжди треба —
Зачни нам весіллячко
на наше подвір'ячко,
тихоє, веселоє,
аби було щасливоє!
Біля священної Липи молодих зустрічає Волхвиня. Вітаються: «Слава Роду і Рожаницям!» — «Навіки слава!» Молоді кланяються, подають Волхвині хліб на рушнику і просять їх обвінчати. Запалюється весільна свічка (в давнину запалювали священне багаття), дружки і бояри стелять весільний рушник, на якому молоді після традиційних запитань, чи люблять вони одне одного, чи бажають взяти шлюб, обмінюються обручками. Звучать молитви з українського Святого Письма — Велесової Книги:
Се повінчаємо Сварога і Землю,
і справимо весілля їм,
де Творець є Сварог,
а навпроти Нього — жона Його.
І се празднество маємо робити,
як для мужа і жони, бо ми — діти їхні.
А тому бажаємо їм здоровими
і щасливими бути і мати дітей багато,
і собою хвалитися, і дивитися до вод,
щоб були велеплодні.
Дружки і бояри вдягають молодим вінки, мати посипає їх зерном, що символізує родючість і продовження роду. Волхвиня проголошує: «ВінчаєтьсяДажбожа онука Вогнедана Дажбожому онуку Святогору! Вінчається Дажбожий онук Святогор Дажбожій онуці Вогнедані». Звучить пісня:
Благослови, батько
ще й рідненька мати,
Вогнедані й Святогору
ручки пов'язати.
Мати зав'язує руки молодих вишиваним рушником, промовляючи: «В'яжеться той вузол не на день, не на два, а на цілий вік!». Волхвиня бере за рушник і починає обхід навколо священного дерева такими словами:
Не самі ми йдемо —
Сварог нас веде,
Мати Лада слідом іде,
а ми за ними
з Богами своїми!
Хор співає весільну пісню:
Поміж трьома дорогами рано-рано!
Там здибався князь із Дажбогом
Рано-ранесенько!...
Після трикратного обходу посолонь (за Сонцем) проголошується слава Сварогу, Перуну і Світовиту — цим головним Богам прадавньої Трійці, яка існувала в Україні-Русі задовго до християнства. Дружки і бояри супроводжують цю урочисту ходу.
Після обходу Волхвиня оголошує молодих подружжям:
Дажбожий онук Святогор
і Дажбожа онука Вогнедана!
За Звичаєм наших Предків,
за законами Рідної Віри
оголошую Вас мужем і жоною!
Живіть щасливо в мирі й злагоді!
Народжуйте і виховуйте дітей!
Поважайте своїх батьків і родичів!
Любіть одне одного!
Творіть славу Рідним Богам
і рідному народові!
Слава Роду!
Молоді відповідають: «Навіки слава!». Цілуються. Волхвиня знімає з їхніх рук рушник, не розв'язуючи вузол. Віднині молода зберігатиме цей рушник як священний знак і як гарант подружньої вірності. Волхвиня подає молодим чару з медом:
Дажбожі онуки Вогнедана і Святогор!
Випийте цей мед на знак любові
і єдності з Рідними Богами,
які живуть у Сварзі
і з вами п'ють за щастя ваше!
Молодий, допивши мед, розбиває чарку об камінь зі словами «На щастя!».
Молода каже замовляння: «Як із цієї чарки ніхто не зможе пити, так, щоб нашого шлюбу ніхто не міг роз'єднати!»
Молодий цілує молоду, вся громада співає Рідним Богам «Славу Велику», танцюють навколо молодого подружжя:
Дай, Дажбоже, в добрий час,
як у людей, так і в нас,
у щасливу годину
розвеселим родину!
Рідні і друзі вітають молоде подружжя, батьки пригощають гостей. І далі — все, як і тисячу літ тому: мати у вивернутому вовною назовні кожусі (символ багатства і родючості) буде зустрічати молодих з хлібом-сіллю, хлопчик переливатиме дорогу водою, а молодий, подякувавши, переноситиме молоду через воду.
Буде й традиційне українське весілля з короваєм, шишками, співом і танцями, викраденням і викупом черевичка молодої, а на другий день — з тими чобітьми, які тещі «зять дав, а за тії чоботи дочку взяв», танцями на рядні та знаменитою тачкою, на якій возять батьків...
Г.Лозко
Щирі вітання вам з прийдешнім 7525-м нашим споконвічним АСТРОНОМІЧНИМ НОВОЛІТТЯМ, яке цього року настане 26-го лютого 2017 року о 16:58.
Нижче - майже все про так званий "всесвітній НОВИЙ РІК", і детально про наше АСТРОНОМІЧНЕ НОВОЛІТТЯ та наш КАЛЕНДАРНИЙ НОВИЙ РІК.
В давнину наші Предки свято "Нового року" називали НОВОЛІТТЯМ.
АСТРОНОМІЧНЕ Новоліття - це рухома дата, що залежить від фази Місяця, і щороку настає з Першим Весняним Місяцем-Молодиком перед Весняним Рівноденням.
Цього року Перший Весняний Місяць-Молодик перед Весняним Рівноденням зійде 26-го лютого о 16 год.:58 хв.
КАЛЕНДАРНИЙ Новий рік - це нерухома (стала) дата, і щороку настає саме 1-го березня на світанку, о 7-й год. ранку - з першим промінням Сонця.
А звідки ж тоді взялось святкування "нового року" 1-го січня, і чому саме 1-го січня - посеред зимового сезону, а не на початку (хай би 1-го грудня - тоді було б логічніше і зрозуміліше!)?
Нас з дитинства вчили, що рік поділяється на 4 сезони - весна, літо, осінь, зима. Але ж за умови святкування "нового року" 1-го січня, виходить, що кожен рік має не одну, а дві зими, бо починається зимою і закінчується зимою! То рік поділяється на 4 сезони, чи все ж таки на 5 сезонів - "початкова" зима, весна, літо, осінь, зима "кінцева"!? Виходить, що нас весь цей час обманювали і продовжують обманювати!
Постає питання - кому це вигідно і навіщо це потрібно?
А ось справжні витоки так званого "нового року 1-го січня":
Святкування так званого "нового року" саме 1-го січня має чіткі витоки з жидівської релігії - юдаїзму. Жиди вважають богообраними людьми тільки юдеїв. А всі решта, хто не жид - то ґой. За талмудичним трактуванням біблії - ґой - то істота, гірша за тварину! Коли народжується жид-немовля, то те немовля ще не вважається богообраним юдеєм, а тільки людською істотою. За приписами юдаїзму кожне новонароджене немовля-жид має бути обрізаним на восьмий день від свого народження - і аж тоді те немовля-жид-істота стає богообраним юдеєм. Обряд обрізання у жидів виконується, буцімто, за наказом їхнього юдейського бога Ягве (Елогіма, Саваофа), який за сумісництвом займає цю ж "посаду бога" і у юдохристиян-ґоїв (не жидів), і трактується цей обряд як посвята новонародженого жида у "вищу касту" богообраних юдеїв. Це ритуал, який стверджує торжество юдаїзму.
Тепер трішки порахуємо:
Якесь немовля-жид народилося 25-го грудня. Звісно, що на восьмий день його мусять обрізати (і таки обрізали!). Рахуємо 8 днів, вважаючи за перший день - 25-го грудня. І що виходить? Правильно! - 1-го січня, як "СВЯТО ТОРЖЕСТВА ЮДАЇЗМУ", за яким замасковано святкування нібито "нового року", і саме на восьмий день після народження! А через 33 роки той, народжений 25-го грудня жид, підтвердить це словами: "Я не прийшов руйнувати Закон (юдаїзм)! Я прийшов, щоб Закон (юдаїзм) утвердити!". І таки утвердив торжество юдаїзму, замаскувавши його святкуванням так званого "нового року" для ґоїв, і саме на 8-й день після дня свого народження (так званого "різдва").
Для ще більшої переконливості загляньте в так званий "православний" церковний календар. Всі ми знаємо, що так зване "православ'я" дотримується календаря старого стилю (юліанського). За старим стилем так званий "старий новий рік" припадає на 14-те січня григоріанського календаря (14-те січня за григоріанським календарем - це і є 1-ше січня за юліанським календарем). Придивіться яке "свято" припадає на так званий "старий новий рік" 14-го січня. Читаємо: "обрізання господа нашого Ісуса Христа". Знову рахуємо: від так званого "православного різдва" - 7-го січня, відраховуємо 8 днів, вважаючи 7-го січня за перший день = 14-те січня! І тут знову все сходиться!
То ось яку суть приховано за, нібито, "святкуванням нового року"!
ПО СУТІ ЦЕ НІЯКИЙ НЕ "НОВИЙ РІК"!
Це, приховане від ґоїв, "СВЯТО ТОРЖЕСТВА ЮДАЇЗМУ"!
І ще одна, здавалося б непомітна, але дуже важлива деталь:
Якщо стверджується, що повна назва літочислення, за яким ми з вами зараз живемо - "дві тисячі (такий-то) рік від різдва Христового", то виходить, що нас знову обманули! Бо як не крути, а таки правильно було б казати - "дві тисячі (такий-то) рік від ОБРІЗАННЯ Христового", а не від "різдва"! Бо ж "різдво христове" - 25-го грудня (7-го січня), а не 1-го (14-го) січня!
То чому ж тоді так званий "новий рік від різдва Христового" всі зустрічають не в день "різдва" - 25-го грудня (7-го січня), а саме на восьмий день після так званого "різдва христового"?!
Українці! А серед вас багато тих, хто сповідує юдаїзм?
Може й обрізані є!?
Запам'ятайте і зарубайте собі на носі!
Споконвіку українці зустрічали КАЛЕНДАРНИЙ Новий рік - 1-го березня, з початком Нового Циклу в Природі, і саме з 1-го березня починається новий цикл відліку часу, дат, тижнів, місяців і років! Саме тому лютий - це найкоротший місяць року, бо він останній місяць в році, від якого віднімаються "зайві" дні, щоб 1-ше березня співпадало з початком відліку Нового Часового Циклу в Природі.
Останній день року - (28-го (або 29) лютого) завершується Щедрим Вечором, коли українці співають урочисті пісні-Щедрівки, якими закликають Богиню Весну.
Звідти й Новорічні Щедрівки:
"Щедрик-щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка!"
(адже "перша" ластівочка, як провісниця весни, з теплих країв прилітає саме навесні, а не взимку - 1-го (14-го) січня).
Або:
"Ой, кувала сива зозуленька,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!"
(зрозуміло, що зозуленька, хоч і сива, та не від снігу, бо навіть уявити як і де вона кувала взимку 1-го (14-го) січня - категорично неможливо!).
Або:
Із-за хмари, з-за туману,
Ясен Місяць випливає,
З Новим роком вас вітаєм,
Щастя й радості бажаєм,
Щедрий вечір, добрий вечір!
("Ясен Місяць" тут якраз вказує на Перший Весняний Місяць-Молодик, з якого якраз і починається АСТРОНОМІЧНЕ НОВОЛІТТЯ).
Або:
Маленькі хлопчики вранці (1-го березня) ходили по хатах з Новорічним віншуванням:
"Сію-сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю!" - при тому виконуючи ритуальне засівання землі зерном.
(невже так складно замислитись наскільки безглуздим виглядає засівання зерна взимку на сніг у так званий "новий рік" 1-го (14-го) січня? Безглуздо це виглядає тому, що цей обряд-віншування притягнутий з нашого споконвічного обряду зустрічі НОВОЛІТТЯ навесні, і якраз навесні й засівались зерном поля!)
Отже, саме 1-го березня справжні УКРАЇНЦІ привітають одне-одного з КАЛЕНДАРНИМ Новим 7525-м роком нашого ДО-юдохристиянського, споконвічного,
ПРАВильного, приРОДного літочислення!
В.Онищук
Комментариев нет:
Отправить комментарий